У кінці лютого 2023 року в низці обласних центрів України (Київ, Львів, Харків, Івано-Франківськ, Луцьк, Полтава та ін.) правоохоронці попередили масові бійки неповнолітніх представників нової субкультури ПВК «Редан». Так, серед затриманих 257 осіб у Харкові лише 30 повнолітніх. Назва зазначеної молодіжної спільноти походить з аніме Hunter x Hunter. Там діяла злочинна організація «Геней Редан», яку через їхню символіку називали «Павуки». У субкультурі ПВК «Редан» усі учасники мають емблему павука з цифрою «4», котра в японській культурі асоціюється з неприємностями (як у нас цифра «13»). Сама ж абревіатура ПВК тлумачиться як «приватна військова компанія». Однак учасники цієї субкультури стверджують, що така назва обрана лише для епатажу.
Започатковано цей рух в росії у вересні 2022 року, проте вірусна популярність до нього прийшла лише у лютому 2023 року після масових демонстративних бійок юні в чорному одязі та з символами павука на спинах у московських торгово-розважальних центрах та інших громадських місцях. Початкова мета цієї субкультури – організована протидія підлітків-неформалів булінгу з боку так званих «офників» (переважно ультрас). У руху реданівців немає оприявненого лідера, внаслідок чого їх можна вважати окремою субкультурою. По суті ПВК «Редан» – це пабліки (спільноти у соціальних мережах), де молодь домовляється про збір на «сходки». Нацполіція уже заблокувала близько 20 каналів і груп, котрі пропагували цей рух. Проте формальною забороною виправити ситуацію, яка загрожує здоров’ю і навіть життю сотням підлітків, вочевидь не вдасться.
Однією з версій поширення цієї субкультури в Україні є російська інформаційно-психологічна спецоперація, адже державі-агресорці важливо дестабілізувати ситуацію. Водночас дивує, що саме в росії молоді неформали змогли масово самоорганізуватися на свій самозахист, оскільки такий опір проти сильних «офників» може розцінюватися як елемент зародження громадянського суспільства серед молоді країни-агресорки. Якщо такі підлітки-неформали можуть масово саморганізуватися проти гопників, то через декілька років цей досвід можуть застосувати проти репресивної державної системи. Власне штучно інспіровані спецслужбами соціальні рухи у довгостроковій перспективі характеризуються нестабільністю, тому їх дуже важко контролювати. Наглядним прикладом є підтримуваний СРСР радикальний рух Талібан в Афганістані, котрий боровся проти США, але згодом виявився «недостатньо дресерованим бультер’єром», який накинувся на свого «господаря».
Важливо констатувати, що зовнішніх спонук (гроші, примус тощо) чи інших стимулів українськими спецслужбами виявлено не було, а відтак можна констатувати дію переважно внутрішніх детермінант (суто мотивів). І це не дивно, адже відомо, що для цільової аудиторії ПВК «Редан», яку становлять переважно особи пубертатногота ювенального віку, часто притаманними є силові та масові форми взаємодії, котрі відповідають особливостям їхнього психосоціального розвитку. Нагадаємо, що провідний вид діяльності підлітків – інтимно-довірливе спілкування з ровесниками. Саме у соціальній групі ровесників (скажімо, через силову взаємодію) підліток самостверджується, намагається наслідувати референтних осіб, а також відчуває себе впевненіше, виявляючи так званий «стадний інстинкт».
Відтак така демонстративна поведінка молоді не становить аномалію, а швидше постає своєрідною нормою для підлітків, які, обстоюючи власні соціальні та психологічні кордони, вдаються до протесту, агресії, бунтарства та інших форм руйнування штучних меж.
До внутрішніх передумов швидкого поширення девіантної поведінки даної субкультури також слушно віднести гостру потребу підлітків у приналежності до групи, ідентифікації з її членами, а відтак протиставлення себе у дихотомії «свій – чужий». Адже все чуже є невідомим, потенційно небезпечним і загрозливим для власного становища, й тому, з погляду слабкої особистості, має бути усунутим чи знищеним.
Природно, що саме психологічно нестійка молодь та невпевнені у собі підлітки відчувають шалене внутрішнє напруження (часто неусвідомлюване) особливо в умовах жорстокої війни. Відчуття власної безпорадності та втрати контролю над ситуацією може штовхати їх до деструктивних форм вивільнення енергії і пониження психічного напруження через мало вмотивовані спалахи агресії, демонстративні асоціальні вчинки, вживання алкоголю та використання інших незрілих форм одномоментної розрядки (так звана «гідравлічна модель психіки»).
Вочевидь війна актуалізує в населення природні потреби фізичного виживання і збереження життя, які добре розвинуті (в т.ч. у тварин), і переважно діють на інстинктивному рівні. Власне, як у тварин, так і в людей виникає три основних реакції – «бий», «втікай», «замри» – на загрозу. У реданів переважає реакція «бий», у переселенців (зокрема, емігрантів) – «втікай». Натомість скільки підлітків «завмерли» і майже стали «аутичними» у своїх домівках чи квартирах, звісно, ми не бачимо.
Сучасна система середньої освіти, на жаль, не спрямована на оволодіння молоддю системними психологічними компетентностями, пов’язаними з конструктивними формами самоствердження, безконфліктної комунікації,ненасильницької взаємодії і вироблення ефективних навичків саморегуляції. Рекомендуємо освітянам започаткувати елементи психологічної просвіти та психологічних тренінгів для набуття молоддю зазначених «гнучких навичок» (так званих soft skills). Особливо це доречно в контексті стрімкого переходу українського суспільства до інформаційної (постіндустріальної) формації та реального утвердження базових європейських цінностей (людської гідності, свободи, рівності, толерантності, солідарності та ін.).
До зовнішніх передумов стрімкого («вірусного») поширення делінквентної (протиправної) поведінки представників субкультури ПВК «Редан» відносимо два чинники:
1. Відсутність проєктивних масових форм взаємодії з ровесниками через мінімізацію позаурочних (культурно-масових, спортивно-масових, дозвіллєвих) форм роботи, а також гіпертрофоване переважання в освіті індивідуальних (в т.ч. репетиторських) і групових форм роботи. Відсутність проєктивно зорганізованих просоціальних форм масового дозвілля, котрі відповідали б психосоціальним особливостям розвитку молоді, штовхає останніх вдаватися до деструктивних асоціальних форм, які компенсують самоусування інституту освіти (до прикладу, через брак коштів) від організації в сучасних соціальних умовах масових форм взаємодії молоді.
2. Самоізоляція та гіпоактивність молоді зумовлені цілою низкоючинників:
а) карантин, що пов’язаний з пандемією COVID-19;
б) повітряні тривоги, спричинені воєнним станом у державі;
в) дистанційне (онлайн) навчання;
г) гаджетизація й тотальне переважання квазівзаємодії у соціальних мережах;
д) сезонна гіпоактивність, спричинена зимою (особливо безсніжною – без санчат, лиж, сніжок та інших форм активності) тощо. Нагадаємо, що соціальна ізоляція в будь-якому суспільстві є доволі ж
орсткою формою покарання, яка особливо болісна для вікової категорії підлітків, юнаків і юнок. Відтак компенсаторні механізми, пов’язані з тривалою і вимушеною самоізоляцією, а також агресивні симуляційно-віртуальні гри, що з Інтернет-простору перейшли в офлайн режим реальних вулиць, сукупно зумовили появу в молодіжному середовищі нової агресивної субкультури.
Проблема полягає в тому, що підлітки спрямовують свою енергію у деструктивне русло. Але винні у цьому не лише (і не стільки) ці незрілі особи, які помиляються, а й дорослі (освітяни, батьки), котрі не пропонують якісних альтернатив. У СРСР була «піонерія», на Заході діють скаутські організації. В сучасній Україні немає системної роботи з дитячо-юнацькими організаціями. Дорослим усе «не на часі», «пізніше», «немає коштів», а діти та юнь (уже два – три покоління незалежної України) самоорганізовуються як можуть, адже відомо, що «святе місце порожнім не буває». Бракує молодіжної політики і стратегії освіти (а це вже проблема не лише дітей) з боку держави.
Отож, стихійний потік безвекторної спонтанної енергії молодіжних мас потрібно на інституційному рівні проєктивно спрямувати у просоціальне русло, а відтак забезпечити окультурення активності молоді у масових формах взаємодії. Людина – «соціальна істота», й тому не слід вважати, що силові та масові форми самоствердження юні є винятково деструктивним, унікальним чи новітнім явищем. Навпаки, вони мають дуже давнє коріння (починаючи з ініціації молоді в архаїчних племенах) і навіть глибокі культурно-історичні традиції:
1. Кулачні бої– народна ритуалізована розвага, відома з дохристиянських часів, що відбувалася взимку на льоду річок чи озер між представниками двох сусідніх сіл / хуторів. У великих селах і в містах бої йшли між мешканцями різних вулиць чи кутків. Спочатку «чубарились» діти, а потім долучалися у боротьбу дорослі чоловіки.
2. Традиційне козацьке бойове мистецтво«Лава на лаву», яке базується на стародавньому звичаї народних забав і рукопашних боїв. Воно полягає у змаганні двох «лав», тобто двох шеренг по 25 бійців у кожній.
3. Теренова гра, учасники якої діляться на дві команди (сотні) і у ході боротьби мають «знищити» гравців суперника шляхом фізичного зриву нарукавної пов’язки, яка є символом його «життя». Мета змагання – популяризація здорового способу життя, фізичний та ідеологічний вишкіл молоді, виховання поваги до героїв ОУН-УПА.
4. Колективні «махачі»як традиційна форма вирішення конфліктів між футбольними вболівальниками (ультрас) чи представниками молоді різних сіл / міст.
Закономірно виникає питання: «Чому нині наявні в Україні молодіжні рухи (передусім волонтерські), спортивні клуби, громадсько-політичні та військово-патріотичні об’єднання не привабили прихильників ПВК «Редан» й не забезпечили просоціальний вихід їхньої енергії?» Справа в тому, що більшість наявних організацій вимагають від своїх членів жорсткої дисципліни, дотримання режиму, тривалого докладання зусиль, а для значної частини підлітків і сучасних юнаків притаманний інфантилізм і низький рівень розвитку вольових процесів. Вони прагнуть видовищності, демонстративності, межових емоцій, одномоментного викиду енергії (пониження психічного напруження) та швидкої «слави». Власне тому члени ПВК «Редан» мають епатажний образ (картаті штани, емблема павука, довге волосся тощо) та організовують масові бійки саме у людних громадських місцях, а не маскуються на пустирях чи закритих залах. Власне одяг становить важливий аспект у розумінні субкультурного стилю. Адже одяг – це не просто набір комфортних, красивих чи викликаючи речей, що покривають тіло людини, а щонайперше своєрідна «соціальна шкаралупина», тобто система сигналів і маркерів, за допомогою яких особа повідомляє світ про свою приналежність до тих чи інших груп і спільностей. Відтак стиль одягу слугує також індикатором стилю життя.
Отож наявні в Україні молодіжні рухи та об’єднання виявилися для ультрасучасних неформалів занадто формалізованими. Знову ж таки, з погляду психології мас, це абсолютно нормально. Адже загалом суспільство поділяється на представників елітарноїта масової культур. В усіх країнах та в усі епохи представники останньої кількісно переважають і потребують популярної, а не оперної музики, надають перевагу видовищним шоу, а не фундаментальним аналітичним передачам і т.ін. Тому й на рівні інституту освіти мають пропонуватися різні форми масових заходів, які б через гру чи розважально-пізнавальний контент задіювали широкі верстви молоді до просоціальної діяльності.
Водночас категорично не поділяємо думки частини «експертів», які радять батькам посилити зовнішній контроль над підлітками й моніторити їхні соціальні контакти. По-перше, здебільшого це інструментально неможливо, адже переважно представники молоді є більш компетентними юзерами (користувачами) сучасних гаджетів, аніж їхні батьки. По-друге, це є прямим зазіханням на особистий простір (насамперед інформаційний) молодої людини, яка інколи у спілкуванні з друзями використовує неформальну лексику, ділиться таємницями, переглядає контент сексуального характеру й зрештою досліджує сама себе у пубертатному віці. У будь-якому разі заборона чи нав’язливий контроль батьків спричинить зворотній ефект, а саме юнаки робитимуть те, що вважають за потрібне, але не у своїй кімнаті, а у підвалах, горищах чи на вулиці, від якої так ревно батьки прагнули убезпечити своє чадо. По-третє, авторитарні форми взаємодії, заборони, зовнішній тиск і контроль неминуче викликатимуть спротив, протидію і врешті-решт сімейні конфлікти між представниками різних поколінь.
Саме тому демократичні форми взаємодії, довіра, повага до особистості підлітка, аргументовані довірчі бесіди матимуть кращий і триваліший ефект, ніж заборони та зовнішній контроль батьків. Але набагато дієвішою альтернативою має стати метод «рівний – рівному», коли референтний (значущий) ровесник (брат, товариш, спортсмен, представник молодіжного руху, відомий блогер та ін.) у приватній бесіді, виховному шкільному заході, соцмережах, Ютубі чи на центральних ЗМІ неформально розкаже про потенційні небезпеки та запропонує альтернативні, не менш захопливі, форми масового дозвілля (квести, челенджі, розвивальні ділові ігри та проєкти). Адже заборона будь-чого (паління, вживання алкоголю, наркотиків тощо) майже не дає позитивного ефекту, і лише якісне заміщення (спорт, мистецтво, любов, дружба, теплі сімейні взаємини, цікаве дозвілля) зможе замінити згубну звичку чи асоціальну поведінку.
Презентовані культурно-історичні традиції і причинно-наслідковий ланцюг об’єктивних передумов, суб’єктивних чинників й окремих хиб вітчизняної системи соціалізації молоді пояснюють закономірну появу нового формовияву доволі типової для ювенального віку девіантної поведінки. Власне глибоке розуміння та рефлексія фахівцями особливостей вікової психології та розумна державна молодіжна політика мають забезпечити проєктивне управління соціальними процесами, превенцію (упередження) масових асоціальних проявів поведінки та уможливити високоефективний розвиток кожної особистості і громадянського суспільства загалом.
Щоб напрацювати ефективні способи протидії делінквентній поведінці представників субкультури ПВК «Редан», потрібно рефлексувати основні групи причин і передумов її виникнення, які взаємопосилюють одна одну і мають кумулятивний ефект. Відтак потрібна система заходів спрямованих саме на нейтралізацію кожного конкретного чинника,а саме:
1) психосоціальні особливості цільової аудиторії (підліткова конфліктність, агресивність, протестність, деструктивне самоствердження тощо);
2) вивільнення / пониження психічного напруження, пов’язаного з відчуттям власної безпорадності та втрати контролю над ситуацією в умовах війни;
3) компенсаторні механізми примусової ізоляції, спричиненої пандемією COVID-19, повітряними тривогами, дистанційним (онлайн) навчанням, гаджетизацією та квазівзаємодією у соціальних мережах, сезонною (зимовою) гіпоактивністю тощо;
4) деструктивне заміщення фактично відсутніх в освіті та дозвіллі альтернативних просоціальних масових і колективних форм роботи (культурно-масових, спортивно-масових та ін.), котрі б максимально задовольняли соціальні потреби сучасної юні;
5) наслідування підлітками насильницьких патернів виховних впливів у сім’ї (вирішення суперечок ляпасами, підзатильниками, погрозами тощо) чи / та жорстоких симуляційно-віртуальних ігор в Інтернеті;
6) ймовірні зовнішні проєктивні впливи, що стали своєрідними тригерами чи каталізаторами об’єктивно існуючих передумов масового формовияву делінквентної поведінки серед представників конкретної молодіжної субкультури.