Тарас Шевченко… Такий великий, що бути більшим не можна. Як Україна. Як світ. Ріс безрідним сиротою, а став найріднішим усім нам із покоління і в покоління. Був кріпаком, а заговорив і показав шлях до свободи. Жив у імперії сваволі, насильства й наруги, кликав порвати кайдани і йти просто, щоб не було за собою і зерна неправди. Мордувався в тюрмі народів і був свідком зречення материнської мови, культури й історії, а залишився вірним ідеалом волі й братерства, горів очисним вогнем сумління і вражав своїм запитанням, як полум’ям сорому: хто ж ми, чиїх батьків, ким і за що закуті…Він безсмертний, як саме життя, тому став нашою долею і заповітом. І на сторожі правди, любові і честі стоїть його слово.
Його вчили напам’ять. Політв’язні царату, дисиденти, шістдесятники. Шевченко був з кожним українцем у тюрмах, таборах і на засланні; на чужині, в еміграції. Був на Майдані і в руїні Донецького аеропорту з нескореними кіборгами, в окопах війни і з кожним українцем, який залишився на окупованих агресором українських територіях. Попри час, Шевченко не віддаляється, не бронзовіє. Він – апостол правди – живий!